Побачення з Меркурієм: у листопаді 2026 місія BepiColombo завершує восьмирічну подорож до найзагадковішої планети

Рік 2026 обіцяє стати особливим для дослідження Сонячної системи. Після майже восьми років подорожі космічний апарат наближається до однієї з найзагадковіших і найменш вивчених планет нашої системи. Йдеться про Меркурій, найближчу до Сонця планету, яку науковці досі знають напрочуд погано. Місія, що ось-ось досягне мети, може докорінно змінити наше розуміння цього розпеченого світу.

Апарат має назву BepiColombo і є спільним проєктом Європейського космічного агентства та Японського агентства аерокосмічних досліджень. За планом, він вийде на орбіту Меркурія 21 листопада 2026 року. Це стане кульмінацією надзвичайно довгої й складної подорожі, під час якої зонд подолав понад 8,5 мільярда кілометрів у космічному просторі. Таку відстань важко навіть уявити.

Особливість цієї місії полягає в її будові. BepiColombo подорожує як єдиний комплекс, але після прибуття до Меркурія він розділиться на два окремі наукові апарати. Кожен з них має власне завдання й вивчатиме різні аспекти планети. Такий підхід дає змогу отримати набагато повнішу картину, ніж міг би зібрати один-єдиний зонд.

Два апарати, одна мета

Перший апарат називається Mercury Planet Orbiter і був створений Європейським космічним агентством. Його завдання полягає в тому, щоб детально скартографувати поверхню планети та дослідити її внутрішню будову. Крім того, він вивчатиме розріджену оболонку Меркурія, так звану екзосферу. Ці дані допоможуть зрозуміти, з чого складається планета і як вона формувалася.

Другий апарат, Mercury Magnetospheric Orbiter, побудований японським агентством JAXA. Він зосередиться на вивченні магнітного поля Меркурія, яке досі залишається великою загадкою для науковців. Апарат спостерігатиме, як найближчий сусід Сонця реагує на постійне бомбардування сонячним вітром, потоком заряджених частинок від нашої зорі. Взаємодія планети із цим випромінюванням має розповісти багато нового.

Інтерес до Меркурія не випадковий. Ця планета є однією з найменш досліджених у Сонячній системі, адже до BepiColombo її зблизька вивчали лише два космічні апарати. Меркурій приховує чимало парадоксів, зокрема надзвичайно велике залізне ядро відносно свого розміру. Розгадка цих таємниць може пролити світло й на те, як формувалися інші кам'янисті планети, включно із Землею.

BepiColombo подолав понад 8,5 мільярда кілометрів і має вийти на орбіту Меркурія 21 листопада 2026 року.

Чому дорога була такою довгою

Може здатися дивним, що подорож до Меркурія тривала майже вісім років, адже ця планета розташована ближче до Землі, ніж багато інших цілей космічних місій. Однак дістатися до Меркурія напрочуд складно саме через його близькість до Сонця. Апарат, що прямує туди, фактично падає у бік потужної гравітації нашої зорі й мусить постійно гальмувати, щоб не пролетіти повз ціль.

Щоб упоратися із цим завданням, BepiColombo використав серію гравітаційних маневрів біля Землі, Венери та самого Меркурія. Під час таких прольотів апарат використовує тяжіння планет, аби поступово змінювати швидкість і траєкторію без надмірної витрати палива. Саме через цю хитромудру траєкторію шлях виявився таким довгим і звивистим, зате енергетично ефективним.

Не тільки Меркурій

Прибуттям BepiColombo космічні події 2026 року не обмежуються. Наприкінці цього ж року Європейське космічне агентство планує запустити ще одну амбітну місію, космічний телескоп PLATO. Цей апарат присвячений зовсім іншому завданню, а саме пошуку планет за межами Сонячної системи. Таким чином, 2026 рік стає по-справжньому знаковим для європейської космічної науки.

PLATO обладнаний вражаючою системою з двадцяти шести камер, які працюватимуть спільно. Телескоп шукатиме крихітні падіння яскравості зір, що виникають, коли планета проходить перед своєю зорею з погляду спостерігача. Цей метод, відомий як транзитний, є одним з найнадійніших способів виявлення далеких світів. Багато камер водночас дають змогу стежити за величезною ділянкою неба.

Головна мета PLATO особливо захоплива. Телескоп шукатиме планети, схожі за розміром на Землю, які обертаються в так званій населеній зоні навколо зір, подібних до Сонця. Саме в цій зоні умови можуть бути придатними для існування рідкої води, а отже, потенційно й життя. Відкриття таких світів наблизило б людство до відповіді на одне з найдавніших питань, чи самотні ми у Всесвіті.

Разом ці дві місії показують, наскільки різноманітною є сучасна космічна наука. Одна вирушає до розпеченої планети всередині нашої системи, друга вдивляється в далекі зорі у пошуках нових земель. Обидві спираються на багаторічну працю тисяч інженерів і науковців та на широку міжнародну співпрацю. Для всіх, хто цікавиться космосом, кінець 2026 року обіцяє чимало захопливих новин.